А назавтра Мефодя захворів. Якась інфекція з високою температурою. Швидку викликали, торбу з речами для лікарні приготували, так і прожили день. По обіді прийшов наш улюблений дідуньо-лікар, а що температуру у Мефоді вже збили, то почалась світська бесіда :  чи садили ви цього року бараболю,  скільки мішків на зиму вам треба, ну і так далі.  Оце справжня вінницька розмова, трьох серйозних людей з вищою освітою, і все про бараболю.Ми в селі  щороку садимо, а дідуньо-лікар  теж сільську садибу має, але бараболю не садить - в сусідів бере, та  він  у вихідні допомогає сортувати-перебирати.

- А наша киця, - переводить тему бабуня, - в селі лишилась. Ми її так просили, а вона в дрова залізла і не вилізла.
- Я думала, що вона заснула, погода дощова, думаю, заснула Йона в хліві і не чує. А вона на дрова, і шур-р-р-р. Ми кликали, Мефодю. привели, думали, може його послухає, машину вигнали на дорогу, щоб вона не лякалась...
- Ковбасу нарізали, - доповнює мене бабуня, - і там на дровах поклали, а вона не вийшла!
- Яка принципова! - коментує дідуньо-лікар, і я розумію, що якби його право, то так би Йона і жила в дровах. Якщо вже так їй хочеться.. Дідуньо-лікар нізащо її не кликав би більше одного разу.

Але ви не переживайте, ми Йону в дровах не покинемо. Ми їй їжу передали автобусом, і добрі сусіди щодня їй в мисочку насипають, бо раптом мишка не зловиться.  А якщо вона на весняній дієті трохи схудне, то це їй тільки на користь, ветеринари мені постійно дорікають, що перегодовую тварину.

туди, де феї...

Є  люди, які щоранку роблять зарядку чи медитують, п"ють каву або зелений чай, тобто, багато людей таке роблять зранку, але існують певні ритуали "щоб прокинутись". Щось таке зробити,  що налаштує на денну активність. Мене налаштовує писання. Це  для мене  зелений чай і медитація, і руханка вкупі з йогою . Якщо я не пишу зранку - я, по суті, не живу. І знаю ж, знаю, що найкращий антидепресант для мене - писати, але ж про це треба нагадувати собі кожного ранку, а не вночі, в дрімоті. Ото як засинаю, кажу собі, зранку напишу про перше і друге. І приходить ранок, клопоти-турботи-думки сумні-думки нерадісні-інтернет... всього багато у моїх ранках, а часу для себе - обмаль.
Надворі хмурно і дощ. А ми з Мефодцем маємо рушати на дитяче свято з клоуном.І жодні метеоцентри про дощ не писали.
Свято недалеко, через дорогу, і от вам ранковий клопіт: що вдягнути? Планували одне, а як стане холодно? Поки писала, в голові щось клац - і з натхнення перескочила у клопоти. оці дрібниці, насправді якісь блокувальники творчо їенергії, подумаєш про побут,і все, мить, і я в ролі  "фрау Марта - гарна господиня", в блакитному фартушку.А я хочу туди, де феї...

Тут ще треба розібратись, як і що. Я читала тільки рукодільні блоги, вони дуже гарні, справді, але хочеться чогось іншого. ЖЖ завмер, дрім ніяк не активізується, ФБ сдратує персоналізацією. Тексти, те, що приваблювало в ЖЖ, у ФБ - втратило свою цінність. Перепост на перепості, і фото, і точно знаєш, що читаєш Катрю Іваненко, а не Фею снів. Тому я трохи затихла зі своєю писаною, не знаю, як буде тут, частково я в селі живу, і як там зловиться  цей блог, з мінімальною швидкістю інтернетовою... чи не буде він покидьковим братом? Бо якщо нема можливості додавати нові дописи - який у цьому сенс?

Якось о шостій ранку

Я прокинулась рано і спати більше не хотілось. Зайшла в інтернет і згадала, що колись давно створила собі тут блог. Це буде четверта блогіввська платформа у моєму житті. Не люблю змін. Але писати хочеться. Дуже.