Наша кухня: черешні

В хаті пахне черешнями.

Ми включили сушарку, і тепер маємо обігрівач і ароматизатор одночасно.

Ароматизатор – ідентичний натуральному. Сушені черешні.

Як людина, яка з дитинства жила з черешнями, скажу, що вони примхлива ягода для кулінарних витребеньок. Найоригінальніший рецепт споживання  черешень я чула від тітки Ніни. Він дуже простий: залізти на черешню зі скибкою хліба. Кажуть, хліб з черешнями смакує найбільше. Я зараз не згадаю, чи колись таке пробувала.  Але від тітки Ніни чула, в те особливе літо мого дитинства, коли в Лисогірці не вродили черешні. Ну, майже кінець світу. І тітка Ніна бідкалась, що вона звикла зі скибкою хліба на черешню, а тут – хліб є, черешень - нема.

Ще черешні смачні в компоті. А от варення – надто солодке, як на мій смак. В нашій родині було прийнято в черешневе варення додавати трохи вишень, десь така пропорція – відро черешень + бідончик вишень. Тоді варення втрачає свою солодкість, і стає неймовірно смачним. В дитинстві – найулюбленіше.

Якщо говорити про печиво-пиріжки, то мої кулінарні поради таки: млинці  з черешнями, пісочне тісто з черешнями (і пиріжки, і пироги закриті); і пироги з кукурудзяного борошна чи манки. Дріжджове тісно  чомусь з черешнями погано поєднується. Там краще вишні.:)

І тепер про таємницю сушених черешень –  народні дрібні солодкі черешні не потребують цукру. В пісочні пиріжки я їх не підсолоджую, вони солодкі самі по собі, як ізюм. Тут вам і економія, і натуральний продукт.

Короткий звіт про наше «нічого»

Прилетіли лелеки. У нас лелеки якісь дивні, прилітають тоді, коли  у людей давно вже у гнізді сидять. Я так і не втямлю, чи вони зимують десь дуже далеко, чи просто безтолкові і шалаються по світах, аби не сумно було потім дітей глядіти. Сімейне питання у них теж непросте, їх часом буває троє, і ми гадаємо, хто там зайвий.

Правда, ми думали, що цього року їх не буде. Мама думала, що не буде, а я – що вони гніздяться на горбку, біля баби Гашиного городу. Я там бачила пару ще у травні.У травні! Людські лелеки у травні прилітають до свого гнізда, а не в кінці червня, як наші дорогі роздолоби.

А сьогодні бачимо – роблять обліт. Я знову подумала, шо це ті, з баби Гашиного городу, а вони поцокотіли трохи, і зникли. Тільки чутно було їх торохкотіння, а по тому торохкотінню не визначиш, на сусідній сікорі чи на горбку. А ввечері дивимось - сидить у гнізді наша лелечиха.

Тепер всі наші  дома.

Йона, бабуня, я, Мефодя і лелеки.

Всі прилетіли.

Можна сидіти на ганку і дивитись на світ. Он Йона сидить на плоті. Повернулась то задом, то передом до хати, і повністю задоволена життям.Одна маленька прикрість – бабуня не дозволяє качатись в цибулі. От де ще киці в селі повалялись-покачатись? Та не знайти кращого місця, як цибуля бабуніна, а бабуня чомусь не рада. Не вірить вона в Йонине благословіння посівів.

А он лелека по вигоні ходить. Йде собі між телятами і кіньми, і ні на кого не зважає.

А що йому до свійських тварин? Він вільний птах, один обов’язок має – повертатись щороку на цю землю. І я не збагну його,мабуть, ніколи. Що за сила змушує птахів так довго і так далеко летіти? Чари рідного гнізда? Записаний в генах код? Заповіти батьків?

Може були вони колись людьми, і жили в тому давньому місці біля Жолуба, і залишилось по них тільки поле з черепками, і їхня щорічна літня проща – щоб познайомити дітей з прабатьківщиною?

А в наших селах – пора млинців з черешнями.

Якось розмовляла з подругою і зізналась їй, що фізично не можу бути в місті, як подумаю, що в Лисогірці їдять млинці з черешнями. Оті млинці, на кислому молоці, в тісто кинути жменю дрібних солодких черешень, перемішати і густенько викласти на чару. Правильні млинці з черешнями мають злитись в один великий млинець. Їсти його треба з домашньою сметаною.

Де береться справжня домашня сметана? З льоху, звичайно. В льоху, на бічній вмурованій поличці стоять древні глечики з кислим молоком, в них збирається сметанка, а самісінький вершечок, оту гірку плівку, треба дати киці. На практиці перевірено, що від тієї плівки киці миттєво гладшають.:)   Йона наша такого не їсть, але і льоху з глечиками у нас тепер немає, то мусимо обходитись сметаною від добрих людей.

Книжки з суницями

Вчора збирала суниці і згадувала книжки з «суничними сюжетами». Згадала аж чотири, може ви ще підкажете.

Перша книжка  – звичайно, Стельмах, «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір».  Тому, що за нашими городами, і тому, що суничне. В Стельмаха глечиком суниць маленька Люба переконує Михайликових батьків не їхати в степи. Мене так зворушує ця поетична книжка, і той епізод, коли Люба заходить у хату з суницями, а тато Михайлика розуміє, що любов його родини до рідного краю переважує всі переваги степової дешевої землі.

Друга – Крапівін, «Зброєносець Кашка». Хлопчик Кашка вирішив підзаробити і збирав суниці для продажу. Виносив їх до потяга, коштував кульочок 15копійок. Але з першого разу комерція не вдалась.Бо в СРСР комерцію не любили, пасажир Кашку висміяв і хлопчик вирішив суниці не продавати, а дарувати «своїм пасажирам». Критерії «своїх» - мали бути молоді романтики, з тих, що «їхали за туманом». Отак дитина ходила до потяга і дарувала суниці. Потім хтось доніс бабці, бабця впіймала і почала голосити, ну справді, онук ходить торгувати, то значить бабця його погано доглядає…

Третя – згадую оповідання Сухомлинського, про суничне варення. Дівчинка прийшла в нову школу, в неї хворе серце і однокласник приносить їй суничне варення.

Четверта – «Кайдашева сім’я», мій перший культурний шок .Пам’ятаєте, приїхали Кайдаші сватати Мелашку, а у тих нічого не було приготовлено, і  Мелашка каже « я принесла з лісу глечик суниць». В дитинстві я ніяк не могла збагнути , як це – зібрати глечик суниць. Просто я не вміла їх збирати, бо, як виявилось згодом, глечик – аж ніяк не межа, а вийти з лісу з відром суниць – це норма.

Ще згадую читату в шкільні роки книжку про дівчинку-підлітка. Щось з української літератури дитячої. Просто один епізод, як дівчинка робить вигляд, що шукає суниці, бо соромиться випадкової перехожої. А та її перепитує, чи багато суниць назбирала. Запам’ятала я цей епізод, мабуть, тому, що сама в дитинстві частенько імітувала  пошуки суниць в нашому садку, аби привернути до себе увагу. Сусідами нашими була братова мого прадіда, жінка з важким характером, а мені хотілось погратись з її онуками, моїми ровесниками. Йти туди в гості було не те, що не принято, це було просто неможливо, ніколи за моєї пам’яті  моя баба і мої батьки туди не ходили, а погратись мені хотілось. І коли сусідські онуки гостювали у   своєї бабусі, я виходила в садок на «пошуки суниць». Ворушила траву під деревами, аж доки вони мене не помічали і не кликали до себе. Ми гарно бавились і намагались не зважати на сварку старших. Хоча це було непросто. Досі болить мені якась осіння історія, мене тоді в селі не було, а Леся, онука сусідська,  приїхала до бабусі і прийшла до нас. Мої батьки  пригостили її горіхами. Не знаю, що їй сказали вдома, але вона принесла ті горіхи назад і поклала на нашому ганку.Було нам тоді  вісім чи дев’ять років. Отаке. Хотіла писати про позитивне, а вийшло про сумне.

Коли у місті зацвітає липа...

Коли у місті зацвітає липа – в селі  цвіте бузина і  саме час збирати суниці.

Запах бузини і суниць  в сосновому лісі – мої найприємніші літні спогади.

В Літинському повіті бузину вважають чортівським зіллям, колись баба Надя розповідала мені, що чорти на ній колихаються, поки в церкві правиться. Через ці забобони в Лисогірці її не дуже шанують, ще в мої студентські роки бузину вирубували нещадно, і не просто рубали, а перед тим ходили до знаючої баби радитись, як то краще зробити. Репутація у бузини була вкрай зіпсована, не тільки чорти на ній колихаються, а й взагалі краще не мати з нею справи, навіть рубати не варто. Але як тоді її позбутись? Бо росте вона у нас всюди, дай тільки їй волю – одразу кущ.

Я махнула рукою на народні перекази,  люблю цвіт бузини у чаї, і ягоди – у варенні. І навіть одного року робила настоянку, правда, випити ту настоянку мені не судилось, бо завагітніла.

Зараз у нас в садку пахне скошеним сіном, і бузиною, і суниці під яблунями, і Йона – нашпорошила вушка, ховайтесь, миші і птахи. І Мефодя з сусідськими дітьми грається у сіні. І я щаслива.