Книжки з суницями

Вчора збирала суниці і згадувала книжки з «суничними сюжетами». Згадала аж чотири, може ви ще підкажете.

Перша книжка  – звичайно, Стельмах, «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір».  Тому, що за нашими городами, і тому, що суничне. В Стельмаха глечиком суниць маленька Люба переконує Михайликових батьків не їхати в степи. Мене так зворушує ця поетична книжка, і той епізод, коли Люба заходить у хату з суницями, а тато Михайлика розуміє, що любов його родини до рідного краю переважує всі переваги степової дешевої землі.

Друга – Крапівін, «Зброєносець Кашка». Хлопчик Кашка вирішив підзаробити і збирав суниці для продажу. Виносив їх до потяга, коштував кульочок 15копійок. Але з першого разу комерція не вдалась.Бо в СРСР комерцію не любили, пасажир Кашку висміяв і хлопчик вирішив суниці не продавати, а дарувати «своїм пасажирам». Критерії «своїх» - мали бути молоді романтики, з тих, що «їхали за туманом». Отак дитина ходила до потяга і дарувала суниці. Потім хтось доніс бабці, бабця впіймала і почала голосити, ну справді, онук ходить торгувати, то значить бабця його погано доглядає…

Третя – згадую оповідання Сухомлинського, про суничне варення. Дівчинка прийшла в нову школу, в неї хворе серце і однокласник приносить їй суничне варення.

Четверта – «Кайдашева сім’я», мій перший культурний шок .Пам’ятаєте, приїхали Кайдаші сватати Мелашку, а у тих нічого не було приготовлено, і  Мелашка каже « я принесла з лісу глечик суниць». В дитинстві я ніяк не могла збагнути , як це – зібрати глечик суниць. Просто я не вміла їх збирати, бо, як виявилось згодом, глечик – аж ніяк не межа, а вийти з лісу з відром суниць – це норма.

Ще згадую читату в шкільні роки книжку про дівчинку-підлітка. Щось з української літератури дитячої. Просто один епізод, як дівчинка робить вигляд, що шукає суниці, бо соромиться випадкової перехожої. А та її перепитує, чи багато суниць назбирала. Запам’ятала я цей епізод, мабуть, тому, що сама в дитинстві частенько імітувала  пошуки суниць в нашому садку, аби привернути до себе увагу. Сусідами нашими була братова мого прадіда, жінка з важким характером, а мені хотілось погратись з її онуками, моїми ровесниками. Йти туди в гості було не те, що не принято, це було просто неможливо, ніколи за моєї пам’яті  моя баба і мої батьки туди не ходили, а погратись мені хотілось. І коли сусідські онуки гостювали у   своєї бабусі, я виходила в садок на «пошуки суниць». Ворушила траву під деревами, аж доки вони мене не помічали і не кликали до себе. Ми гарно бавились і намагались не зважати на сварку старших. Хоча це було непросто. Досі болить мені якась осіння історія, мене тоді в селі не було, а Леся, онука сусідська,  приїхала до бабусі і прийшла до нас. Мої батьки  пригостили її горіхами. Не знаю, що їй сказали вдома, але вона принесла ті горіхи назад і поклала на нашому ганку.Було нам тоді  вісім чи дев’ять років. Отаке. Хотіла писати про позитивне, а вийшло про сумне.