Чоботи, чоботи ви мої...

Якби мене запитали, щоб я змінила б у своєму житті, якщо б трапилась нагода прожити його знову…о, я точно знаю, що змінила! Я б ніколи не носила б незручного взуття, взуття, яке потрібно «розношувати» і «розтягувати», яке велике навіть  «зі шкарпеткою» . І я ніколи не дибала б на високих підборах!

Скільки клопотів і болю було від того взуття в моєму житті! Мозолі, кісточки, деформовані пальці. Як згадаю – стає моторошно. Найсмішніша історія про одні черевики. Вони мені дуже подобались, бо мали товсту підошву і в них, думала я, зручно буде мандрувати.  Справді, мандрувати було зручно, переважно моїй мамі. Бо в неї розмір меншій за мій. Але я старанно намагалась їх розносити! Приходила в них на роботу і мужньо сиділа, а коли ставало зовсім нестерпно, то тихцем знімала під столом. Анекдот цього випадку в тому, що саме в той час я займалась медитацією, і щоранку старанно виконувала релаксаційні вправи, аби зробити своє життя більш гармонійним.  Отак медитувала, а потім взувала тісні черевики і йшла в них на цілий день.

Звідки в мене такі дивні звички? По-перше,  я родом з СРСР, а там, з постійним дефіцитом всього, і особливо взуття, треба було якось пристосовуватись. А по-друге, я жінка, і жінка, за якоюсь дурною вигадкою нашої родини,  такий собі гендерний стереотип ,  жінка не повинна мати великий розмір ноги. Всі мої підліткові і юнацькі роки мене переконували, що я ношу 38 розмір, от тільки трішки «розноси». Бо 39, а тим паче 40 – це ганьба і сором для порядної родини.:) Дівчата повинні мати маленьку і худеньку ніжку, а не велику широку лапу. Через те мені якогось дитячого літа заборонили  ходити босоніж, бо «розтоптую» ступні  і вони стали надто широкі. І я відучилась бігати босою, а до того гуляла так всі літні місяці, і по стерні, і по вигоні, і кусали мене бджоли-оси, але я не зважала, бігала собі, та й усе. Якось воно все зійшлося, і дівчинка, яка бігала боса по стерні, легко видибувала день в незручних туфлях. Аж поки мені не набридло. Набридло незручне взуття.

А цього року купувала собі чоботи, переміряла кілька пар, і всюди – то підйом зависокий, то халява завузька, то блискучі намистинки всюди, ну нема на мене чобіт ! Натягла ще одні – і бачу, що зручно, підходять, але халява  широка. Ну, то не проблема, сама себе переконую, колись у нашому місті була майстриня добра, вірменка, і вона чудово ті халяви звужувала. І вголос продавчині кажу: «Ви, часом, не знаєте, та вірменка  в майстерні за бібліотекою, ще звужує халяви?»  Продавчиня, молода дівчина, так дивно на мене подивилась, навіщо каже, вам та майстриня? Ми зараз підберемо вам пару по нозі, щоб нічого не звужувати і не переробляти.

І тут я зрозуміла, що світ змінився невпізнанно!