неділя, 21 червня 2015 р.

А в наших селах – пора млинців з черешнями.
Якось розмовляла з подругою і зізналась їй, що фізично не можу бути в місті, як подумаю, що в Лисогірці їдять млинці з черешнями. Оті млинці, на кислому молоці, в тісто кинути жменю дрібних солодких черешень, перемішати і густенько викласти на чару. Правильні млинці з черешнями мають злитись в один великий млинець. Їсти його треба з домашньою сметаною.

Де береться справжня домашня сметана? З льоху, звичайно. В льоху, на бічній вмурованій поличці стоять древні глечики з кислим молоком, в них збирається сметанка, а самісінький вершечок, оту гірку плівку, треба дати киці. На практиці перевірено, що від тієї плівки киці миттєво гладшають.:)   Йона наша такого не їсть, але і льоху з глечиками у нас тепер немає, то мусимо обходитись сметаною від добрих людей.

неділя, 7 червня 2015 р.

Книжки з суницями

Вчора збирала суниці і згадувала книжки з «суничними сюжетами». Згадала аж чотири, може ви ще підкажете.
Перша книжка  – звичайно, Стельмах, «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір».  Тому, що за нашими городами, і тому, що суничне. В Стельмаха глечиком суниць маленька Люба переконує Михайликових батьків не їхати в степи. Мене так зворушує ця поетична книжка, і той епізод, коли Люба заходить у хату з суницями, а тато Михайлика розуміє, що любов його родини до рідного краю переважує всі переваги степової дешевої землі.
Друга – Крапівін, «Зброєносець Кашка». Хлопчик Кашка вирішив підзаробити і збирав суниці для продажу. Виносив їх до потяга, коштував кульочок 15копійок. Але з першого разу комерція не вдалась.Бо в СРСР комерцію не любили, пасажир Кашку висміяв і хлопчик вирішив суниці не продавати, а дарувати «своїм пасажирам». Критерії «своїх» - мали бути молоді романтики, з тих, що «їхали за туманом». Отак дитина ходила до потяга і дарувала суниці. Потім хтось доніс бабці, бабця впіймала і почала голосити, ну справді, онук ходить торгувати, то значить бабця його погано доглядає…
Третя – згадую оповідання Сухомлинського, про суничне варення. Дівчинка прийшла в нову школу, в неї хворе серце і однокласник приносить їй суничне варення.
Четверта – «Кайдашева сім’я», мій перший культурний шок .Пам’ятаєте, приїхали Кайдаші сватати Мелашку, а у тих нічого не було приготовлено, і  Мелашка каже « я принесла з лісу глечик суниць». В дитинстві я ніяк не могла збагнути , як це – зібрати глечик суниць. Просто я не вміла їх збирати, бо, як виявилось згодом, глечик – аж ніяк не межа, а вийти з лісу з відром суниць – це норма.
Ще згадую читату в шкільні роки книжку про дівчинку-підлітка. Щось з української літератури дитячої. Просто один епізод, як дівчинка робить вигляд, що шукає суниці, бо соромиться випадкової перехожої. А та її перепитує, чи багато суниць назбирала. Запам’ятала я цей епізод, мабуть, тому, що сама в дитинстві частенько імітувала  пошуки суниць в нашому садку, аби привернути до себе увагу. Сусідами нашими була братова мого прадіда, жінка з важким характером, а мені хотілось погратись з її онуками, моїми ровесниками. Йти туди в гості було не те, що не принято, це було просто неможливо, ніколи за моєї пам’яті  моя баба і мої батьки туди не ходили, а погратись мені хотілось. І коли сусідські онуки гостювали у   своєї бабусі, я виходила в садок на «пошуки суниць». Ворушила траву під деревами, аж доки вони мене не помічали і не кликали до себе. Ми гарно бавились і намагались не зважати на сварку старших. Хоча це було непросто. Досі болить мені якась осіння історія, мене тоді в селі не було, а Леся, онука сусідська,  приїхала до бабусі і прийшла до нас. Мої батьки  пригостили її горіхами. Не знаю, що їй сказали вдома, але вона принесла ті горіхи назад і поклала на нашому ганку.Було нам тоді  вісім чи дев’ять років. Отаке. Хотіла писати про позитивне, а вийшло про сумне.



субота, 6 червня 2015 р.

Коли у місті зацвітає липа...

Коли у місті зацвітає липа – в селі  цвіте бузина і  саме час збирати суниці.
Запах бузини і суниць  в сосновому лісі – мої найприємніші літні спогади.
В Літинському повіті бузину вважають чортівським зіллям, колись баба Надя розповідала мені, що чорти на ній колихаються, поки в церкві правиться. Через ці забобони в Лисогірці її не дуже шанують, ще в мої студентські роки бузину вирубували нещадно, і не просто рубали, а перед тим ходили до знаючої баби радитись, як то краще зробити. Репутація у бузини була вкрай зіпсована, не тільки чорти на ній колихаються, а й взагалі краще не мати з нею справи, навіть рубати не варто. Але як тоді її позбутись? Бо росте вона у нас всюди, дай тільки їй волю – одразу кущ.
Я махнула рукою на народні перекази,  люблю цвіт бузини у чаї, і ягоди – у варенні. І навіть одного року робила настоянку, правда, випити ту настоянку мені не судилось, бо завагітніла.

Зараз у нас в садку пахне скошеним сіном, і бузиною, і суниці під яблунями, і Йона – нашпорошила вушка, ховайтесь, миші і птахи. І Мефодя з сусідськими дітьми грається у сіні. І я щаслива.

четвер, 28 травня 2015 р.

А назавтра Мефодя захворів. Якась інфекція з високою температурою. Швидку викликали, торбу з речами для лікарні приготували, так і прожили день. По обіді прийшов наш улюблений дідуньо-лікар, а що температуру у Мефоді вже збили, то почалась світська бесіда :  чи садили ви цього року бараболю,  скільки мішків на зиму вам треба, ну і так далі.  Оце справжня вінницька розмова, трьох серйозних людей з вищою освітою, і все про бараболю.Ми в селі  щороку садимо, а дідуньо-лікар  теж сільську садибу має, але бараболю не садить - в сусідів бере, та  він  у вихідні допомогає сортувати-перебирати.

- А наша киця, - переводить тему бабуня, - в селі лишилась. Ми її так просили, а вона в дрова залізла і не вилізла.
- Я думала, що вона заснула, погода дощова, думаю, заснула Йона в хліві і не чує. А вона на дрова, і шур-р-р-р. Ми кликали, Мефодю. привели, думали, може його послухає, машину вигнали на дорогу, щоб вона не лякалась...
- Ковбасу нарізали, - доповнює мене бабуня, - і там на дровах поклали, а вона не вийшла!
- Яка принципова! - коментує дідуньо-лікар, і я розумію, що якби його право, то так би Йона і жила в дровах. Якщо вже так їй хочеться.. Дідуньо-лікар нізащо її не кликав би більше одного разу.

Але ви не переживайте, ми Йону в дровах не покинемо. Ми їй їжу передали автобусом, і добрі сусіди щодня їй в мисочку насипають, бо раптом мишка не зловиться.  А якщо вона на весняній дієті трохи схудне, то це їй тільки на користь, ветеринари мені постійно дорікають, що перегодовую тварину.

пʼятниця, 22 травня 2015 р.

туди, де феї...

Є  люди, які щоранку роблять зарядку чи медитують, п"ють каву або зелений чай, тобто, багато людей таке роблять зранку, але існують певні ритуали "щоб прокинутись". Щось таке зробити,  що налаштує на денну активність. Мене налаштовує писання. Це  для мене  зелений чай і медитація, і руханка вкупі з йогою . Якщо я не пишу зранку - я, по суті, не живу. І знаю ж, знаю, що найкращий антидепресант для мене - писати, але ж про це треба нагадувати собі кожного ранку, а не вночі, в дрімоті. Ото як засинаю, кажу собі, зранку напишу про перше і друге. І приходить ранок, клопоти-турботи-думки сумні-думки нерадісні-інтернет... всього багато у моїх ранках, а часу для себе - обмаль.
Надворі хмурно і дощ. А ми з Мефодцем маємо рушати на дитяче свято з клоуном.І жодні метеоцентри про дощ не писали.
Свято недалеко, через дорогу, і от вам ранковий клопіт: що вдягнути? Планували одне, а як стане холодно? Поки писала, в голові щось клац - і з натхнення перескочила у клопоти. оці дрібниці, насправді якісь блокувальники творчо їенергії, подумаєш про побут,і все, мить, і я в ролі  "фрау Марта - гарна господиня", в блакитному фартушку.А я хочу туди, де феї...

Тут ще треба розібратись, як і що. Я читала тільки рукодільні блоги, вони дуже гарні, справді, але хочеться чогось іншого. ЖЖ завмер, дрім ніяк не активізується, ФБ сдратує персоналізацією. Тексти, те, що приваблювало в ЖЖ, у ФБ - втратило свою цінність. Перепост на перепості, і фото, і точно знаєш, що читаєш Катрю Іваненко, а не Фею снів. Тому я трохи затихла зі своєю писаною, не знаю, як буде тут, частково я в селі живу, і як там зловиться  цей блог, з мінімальною швидкістю інтернетовою... чи не буде він покидьковим братом? Бо якщо нема можливості додавати нові дописи - який у цьому сенс?

Якось о шостій ранку

Я прокинулась рано і спати більше не хотілось. Зайшла в інтернет і згадала, що колись давно створила собі тут блог. Це буде четверта блогіввська платформа у моєму житті. Не люблю змін. Але писати хочеться. Дуже.